(Стаття. Журнал «Зоосад» №1 1999 рік. Невідредагований варіант.)

Подумайте. Може ваші «доброзичливці» ЦЕ вже прочитали? Тим, хто вже ступив на тернистий шлях виховання з собаки охоронця, нам хочеться побажати терпіння та удачі.

Тим же, хто тільки має намір це зробити, ми спробуємо допомогти, розглянувши деякі аспекти підготовки такого собаки.

Більшість господарів, не маючи часу, та й необхідності у проведенні складної виховної роботи, ставлять перед своїми вихованцями значно скромніші завдання порівняно з робочими собаками.

Але є одне спільне завдання, яке поєднує всіх собак.

Її ставить перед своїм вихованцем і власник собаки-охоронця, і власник домашнього улюбленця. Це захист господаря від фізичного насильства. Для вирішення цього завдання розроблено масу різних систем підготовки. Останнім часом стало навіть модно сперечатися про їхні переваги та недоліки.

Щоб розібратися, що конкретно потрібно кожному з нас, давайте спробуємо подумки змоделювати ситуацію реального нападу, поведінку нападника, наслідки нападу та способи захисту. Слід пам’ятати, що застосування собаки може бути виправдано в суді, тільки якщо вона була застосована за наявності реальної загрози життю або здоров’ю її власника або інших громадян, якщо іншими шляхами усунути загрозу було неможливо.

Це правило одразу знецінює системи підготовок, які побудовані переважно на затриманні. Тому що людина, що тікає, не становить небезпеки і застосувавши собаку в цьому випадку, ми самі ризикуємо потрапити на лаву підсудних.

Застосувати собаку ми можемо лише у разі явного нападу. Ризикнути напасти на власника собаки здатні або дуже агресивно налаштовані, самовпевнені і часто озброєні особи чи особи , неконтролюючі свої дії (наркомани, п’яні, божевільні). На превеликий жаль, кількість останніх на наших вулицях зростає. Нападник завжди знаходиться у більш вигідному становищі, на його боці раптовість, вибір часу та місця нанесення першого удару.

Як правило об’єктом нападу насамперед стає саме собака, як найбільш незахищений у правовому відношенні, а у фізичному сенсі невідомий, а отже, небезпечний, з погляду нападаючого, противник. Удар наноситься або рукою, як правило, озброєною (пляшкою, палицею, ножем), або ногою, що відбувається набагато частіше. Удар ногою може бути двох видів: прямий (зустрічний) або бічний (збиваючий).

Особливо небезпечний зустрічний-прямий удар, завданий під час лобової атаки, коли сила удару збільшується у кілька разів зустрічною швидкістю собаки. Цей удар може бути нанесений у момент початку атаки (зони ураження: голова, горло, передні лапи), а також під час сутички, при виконанні собакою «свічки», тобто атаки у верхню частину тіла противника (зони поразки: живіт, пах, задні лапи). Бічний удар небезпечний при нанесенні в ділянку голови, шиї, плеча. Оскільки перераховані удари

можуть не тільки покалічити, а й убити собаку, то, очевидно, що відпрацюванню протидії цим ударам має бути приділено найпильнішу увагу.

Удари рукою можна умовно розділити на удар зверху, прямий (при сутичці з собакою майже не застосовується), бічний удар та удар знизу. Відхід з лінії атаки собаки, з одночасним нанесенням бокового удару рукою в голову. Удари рукою наносяться в основному за наявності в ній зброї або після захоплення супротивника, проведеного собакою,

Хоча удар голою рукою і слабший за удар ноги, однак, відомі випадки летального результату у собак після проведення такого удару в реальній ситуації. Відповідно, рука зі зброєю небезпечна у двійні.

Реальна робота собаки по людині, має бути аналогічною роботі мисливської собаки по великому звірові. З усім різноманіттям тактик та прийомів, котрі допомогли вижити псовим протягом тисячоліть.

Очевидно, щоб протистояти людині, собака має пройти хорошу СПАРРИНГ-ПІДГОТОВКУ, яка у своїй завершальній фазі відрізняється від реального бою лише тим, що на фігуранті одягнені пом’якшуючі удари фути та рукавички, що виключають травмування тварини. Це єдина припустима умовність.

Звичайно, в початковій стадії навчання з собакою повинен працювати високопрофесійний фігурант, який добре відчуває собаку, а саме заняття має проходити під керівництвом досвідченого тренера. На перевірочне заняття, яке проводять з підготовленим собакою, може бути залучена будь-яка людина, яка не боїться собак. Він повинен спробувати за час, відведений тренером, «забити» собаку (замість часу може бути обумовлено кількість укусів, завданих повним хватом).

Захисне спорядження фігуранта не повинне сковувати рухів. Поверх спорядження одягається вільний одяг, який дозволяє з’ясувати, до чого схильна собака: до роботи по людині або до рвання ганчірок.

Тільки після проведення такого випробування ви знатимете чого можна очікувати від вашого собаки в реальній ситуації. Особливо звертаємо вашу увагу на поширений у дресируванні прийом, коли собака «приймається» на виставлену вперед руку з наступним ударом нанесенним гнучким хлистом. Іноді доводиться чути міркування про те, як надійніше знешкодити собаку, і, щиро кажучи, жодного разу не згадувався хлист.

Ця зброя, якщо я не помиляюся, дуже рідко зустрічається в арсеналі вбивць, ґвалтівників та грабіжників. Вони віддають перевагу більш твердим предметам типу арматури, на відміну від більшості дресирувальників.

Так скільки ударів арматурою може витримати собака?!! Правильно підготовлений собака від удару повинен ухилятися, змінюючи місце хватки. Тоді й арматура не дуже допоможе. Дресирування собак «на захист» може проводитися для різних цілей, як-то: перевірки нервової системи племінного поголів’я, спорту та реальної роботи.

Для перевірки нервової системи собаки підходять IPO, SchH. А ось для роботи в реальних умовах ми самі протягом десяти років розробляли та вдосконалювали власну систему дресирування, бо такої у природі не виявилося.

У наших реальних умовах системи навчання тварин, які з такою наполегливістю нав’язує благополучне закордон, марні. У собак, як і в людей: можна на тренуваннях чисто і красиво виконувати захоплення і кидки, і легко отримати чоботом по морді, бо на темній вулиці правил не існує. Так людина хоч знає про це.

На адресу дресирувальників, що сліпо прямують по второваних стежках готових, часто зарубіжних, систем дресури, хочеться сказати наступне: злочинно готувати собак камікадзе, а ще більш злочинно обманювати їх власників, залишаючи їх у незнанні щодо справжніх можливостей їхнього вихованця, під здоров’я господаря, не кажучи вже про собаку. Владислав Кузьмук.